Я так давно не бачився з тобою... Все валиться з рук - я нічого не можу робити... Ти маниш мене собою, чаруєш мене собою, Та краще було б, мабуть, мене просто вбити... Збудувала для мене замок своїми руками… Такий неміцний, бо замість каміння - повітря... А те, що в'ється між нами, а те, що б’ється між нами, Кидає у прірву, штовхає на вістря, штовхає на вістря...
Воно паралізує, наче погляд кобри... Воно то манить, то відштовхує, то зве... Я кохаю тебе - і мені від цього добре! Але ти не кохаєш мене... Але ти не кохаєш мене... Але ти... І мені від цього зле!
Ти знов переносиш важку гнітючу поразку... Ти знаєш, що я не піддамся жодного разу... Я вдягаю холодну маску, не відповідаю на ласку - І це дратує тебе, і це доводить до сказу!... Я заманював тебе до пастки своїми словами... Я розкидував сіті, яких ти не оминула... А те, що вилось між нами, а те, що билось між нами, Ще й досі живе, ще й досі про нас не забуло...
Воно паралізує, наче погляд кобри... Воно то манить, то відштовхує, то зве... Ти кохаєш мене - і тобі від цього добре! Але я не кохаю тебе... Але я не кохаю тебе... Але я... І тобі від цього зле!
Ми з тобою зустрілися на проспекті, На якому гуляли окремо. Очі твої - такі відверті - Сказали мені, що я дивлюся даремно. Але поглядів я не розумію, Мені потрібно усе казати словами. Я вже маю свою маленьку мрію, Яку мушу здійснити, а то буде погано…
Приспів: Ти подобаєшся мені, Але я не знаю, як тебе звати… Перед тим, як сказати “ні”, Дай себе поцілувати!...
Я йшов за тобою, ти ззаду - розкішна! Так само розкішна, як і спереду! Ти озиралась - і тобі було смішно. А я йшов за тобою, як пастух по череду. Тобі завжди зі мною було би цікаво - Я хлопець веселий, трохи дивакуватий. Та, як з’ясувалось, ти вже когось мала. Тільки це був не хлопець, а дядько багатий…
Приспів
Били мене його охоронці... Били жорстоко, збирались вбивати... Я їх зупинив, я сказав їм - хлопці! Дайте в руки гітару - я буду співати...
Час, як я, спить серед білого дня, Серед темної ночі… А я так не хочу! Я хочу, щоб гаряче сонце Джамайки Світило на кожному континенті – Цілодобово – у ритмі аптеки! Ліки у формі інфрачервоного променя без анальгіну! Згину, якщо не відчую тепло за годину!
Я би стоптала свої гарні ноги, Я би пройшла два мільярди кроків, Я б залила пустелю водою, Щоб зустрітись, Джамайко, з тобою! Джамайка! Джамайка! Джамайка! Джамайка!
Думка приємна! Дістану тамтами – Заграю мелодію гарного стану. Зажовані ритми в ультрахвильовому діапазоні Не тиснуть на скроні. Долоні до неба, а з неба зорі – На жовтий пісок, на дзеркало океану. Я тону… Льодовики навколо мене тануть… Дзвоник – я встану!
Я би стоптала свої гарні ноги, Я би пройшла два мільярди кроків, Я б залила пустелю водою, Щоб зустрітись, Джамайко, з тобою! Джамайка! Джамайка! Джамайка! Джамайка!
А я вам скажу, що уся ота Джамайка – Це просто яскравий сон, це просто байка. Уважно подивіться – озирніться довкола – Рідна земля також по-приколу! Вам потрібно сонце? Ось воно! Вам потрібно море? Ось воно! Вам потрібна трава? Ось вона! …Ой, ні – вибачайте – трави нема! А на Джамайці негри бородаті – Вічно обдовбані, вічно піддаті. А ми з вами там не потрібні нікому, Тому давайте краще залишимося вдома!
Я не стопчу свої гарні ноги, Я не пройду два мільярди кроків, Я не заллю пустелю водою, Я не зустрінусь, Джамайко, з тобою! Джамайка! Джамайка! Джамайка! Джамайка! З тобою! Джамайка!
Добрий день вам, дівчата! Погляньте на мене– В моїх очах побачите ви світло зелене. Це світло зелене дає вам дорогу, Пряму та широку, до серця – до мого! Але ця дорога вам, на жаль, не потрібна, Вона вам чужа, вона вам огидна. Я не чорнобровий та не кароокий, У плечах – вузький, у стегнах – широкий. М’язи маленькі, пузо велике – Ну кому потрібне таке товстопике? І ніби здається, що діло пропаще, Однак, я ще можу все змінити на краще! Я морду розфарбую, одягну перуку, Я ухоплю мікрофон в праву руку, Простенькі акорди гітари заграють – І вже всі дівчата від щастя вмирають!
Так просто, так звично І так енергетично! Так просто, так звично – Волають істерично!
Змінитись на краще – це діло просте! Піду запишуся я на карате. Карате-до, карате-після, Карате-лусни, карате-трісни... Карате завжди – це діло нетяжке – Тут головне мати добру розтяжку. Однак я такої розтяжки не маю, Тому карате нехай почекає. Бо я краще знову вийду на сцену – Привіт вам, дівчата! Дивіться на мене! Заплакані очі, тексти сопливі, Пісні заспіваю такі жалісливі! Дівчата справа, дівчата зліва – Мене поглинає оплесків злива! Дівчата всі разом зі мною співають І нижню білизну на сцену кидають!
Так просто, так звично І так енергетично! Так просто, так звично – Волають істерично!
Я серед дівчат став таким популярним! Пісні про кохання пишу регулярно... А зараз – увага! Шановні дівчата, Всі починаємо гучно кричати!!!
Так просто, так звично І так енергетично! Так просто, так звично – Волають істерично!
Крижинки, як хмари – бачиш їх – з неба падають шмарами білими під ноги – То зима хвора! То дідо, п’яний, Мороз поніс торбу лісом – зачепився, впав, побився – Сракопад! То задрипана стоїть ялинка – соромно – обшарпали діти дурні – Гасають! То баба стоїть – відро на голові, дві булки стирчать снігові – Естетично!
То з гори зірка покотилась, Пролетіла, яскрава, в чорну річку впала – втопилась В Новий Рік! То зима! Прийшла зима! Повна зима! Зовсім зима-ма-ма-ма!…
То закуті стоять дерева – чорні – хитаються – обліпили птахи безжалісні – Посідали! То скажені якісь люди ходять – мандаринами марять, а свята не буде – Нап’ються! То рік приходить новий – бамкає – шибку вибив пробкою – Вилетіла! То я хотів на двір – вийшов – надибали, перестріли, зуби вибили – Хулігани!
То з гори зірка покотилась, Пролетіла, яскрава, в чорну річку впала – втопилась В Новий Рік! То зима! Прийшла зима! Повна зима! Зовсім зима-ма-ма-ма!…
Зимна зима заморозила морозом мармизу. До лісу полізу - назбираю хмизу. Розведу багаття багате, Хай дає тепла забагато! Підливаю масла та піднімаю гасло: Гори, гори ясно - аби не загасло! Гори, гори ясно - аби не загасло! Гори, гори ясно - аби не загасло! Навколо багаття стрибаю, Дострибався аж до Миколая. А на Миколая вітер пісню співає, Хуртовина гуляє, крутить, колихає. І креслить на вікнах мороз візерунки - Квіти жінкам, дітлахам подарунки! А я ліпше зліплю собі снігову бабу - Таку білу, пухнасту, неначе кульбабу. Яка гарна снігурка - очі-вуглинки, От тільки, шкода, замість носа - морквинка! А це я їй морквинку ту вставив, Таку довгу, товсту та яскраву. А зима та - то зла, то ласкава, То сувора, то ніжна, мов пава!
Зимаматимачеха! Зима!
Але поки ми співали, танцювали, стрибали, Немало часу минало, минуло часу немало. І ось уже рік від воріт - рип! Рип! І новий на поріг - стриб! Стриб! Навколо зеленої красуні-ялинки Кружляли в святковому танці сніжинки, Вели хороводи малесенькі дітки, А разом із ними ще й дядьки та тітки! Пили та гуляли - Новий рік зустрічали. О-о-о! А ось і Різдво!
Добрий-добрий-добрий-добрий- Добрий вечір тобі, Пане-пане-пане-пане- Пане господарю! Дозвольте заколядувати!? Ой, хлопці, краще не треба! Нате вам грошей - Та йдіть собі з богом!
А я люблю кататися на сноуборді, Коли вітер по морді, Коли морда по снігу, А я їду швидше від бігу! З гори - донизу І тільки вітер в мармизу, І ні багаття, ні хмизу, Ні лісу, ні лізу! Waw! Оце так так! Так, це, мабуть, Тартак!
Зимаматимачеха! Зима!
Але ми не згадали ще про одне свято! Та їх взимку і так аж до біса багато! М-м, але це особливе, Таке гарне, приємне, привабливе, миле! Гей, так це ж свято кохання! Від рання до смеркання І всю ніч до світання - кохання І знову кохання! Удома, в гостях, на вечірках, на танцях, На лавах, стільцях, на ліжках, диванцях, На кріслах, канапах, а то й на підлозі - Де хочеш кохайся, лиш не на морозі! Ну, так зима ж надворі!
День починається з того, Чим учора закінчився вечір. А я вже не хочу нічого, Крім того, щоб ти спакувала речі. Скарги свої та поради Залиш при собі – я ж до тебе не лізу! Креми, парфуми, пудри, помади Поскладай у валізу...
І йди тусуйся! Мені остогидло Чути твоє постійне ниття! Іди тусуйся! Мені ти набридла! Я хочу пожити нормальним життям! Іди тусуйся!
А ти починаєш розмови Про все, що до цього було між нами. А я до розмов не готовий – Я просто хочу тебе... відіслати до мами! Ти краще, ніж сльози пускати, Манатки – у торбу, а торбу – на плечі! Ключ повертаєш, виходиш із хати – І арівідерчі!
Іди тусуйся! Мені остогидло Чути твоє постійне ниття! Іди тусуйся! Мені ти набридла! Я хочу пожити нормальним життям! Іди тусуйся!
Англійський хлопець по вулиці йшов... Англійську дівчину на вулиці знайшов... Знайшов - і каже... По вухах маже... Коротше - бреше... Чи просто - чеше...
Приспів: Хеллоу, бейбі! Ай лав ю!... Мейбі...
Англійська дівчина по вулиці йшла... Англійського хлопця на вулиці знайшла... Знайшла - і каже... По вухах маже... Коротше - бреше... Чи просто - чеше...
Приспів
Я в Англію поїхав - там по вулицях гуляв... Нікого не знаходив, бо нікого й не шукав... Я слів не знаю... Не розмовляю... То що шукати?... І як сказати?...
Він вірить у те, що прадавні арійці – Це предки індусів та українців. Прокидається рано, пірнає у ванну, А разом із ванною пірнає в нірвану. Не виб’єш його з нормального стану, Ніколи йому не буває погано. Ніхто не дратує, не турбує нічого, Бо є в нього йога, бо йога є в нього... Він п’є багато індійського чаю, Людей розуміє, людей вибачає... Він бачить одразу ж, при першій нагоді, Не те, що зовні, а те, що на споді...
Хай кеди китайські, хай джинси турецькі, Хай за душею нема ні гроша... Жодному з нас не зробиться кепсько, Бо в кожного з нас індійська душа...
Вона все життя чекала на принця – Не на індуса, а на українця. Що ось прилетить він – гарний, сміливий! Під ним білий кінь – гарячий, грайливий... Та щастя мало інакшу прописку, Обранцем її став „Танцюрист Диско”. На кожній стіні вдома та на роботі Чекає на неї Мітхун Чакроборті. А їй так хотілося трішечки казки... А їй так хотілося трішечки ласки... „Доню моя, у чому річ – Де ти гуляла цілу ніч?”
Хай кеди китайські, хай джинси турецькі, Хай за душею нема ні гроша... Жодному з нас не зробиться кепсько, Бо в кожного з нас індійська душа...
Вони якось зустрілись на кіносеансі І досі знаходяться в певному трансі. Вони вдвох неначе полинули в небо...
Індія, Індія, далека і близька, Ніби й чужа, а така українська! Кажуть, що десь там є пустеля Тар... Так, кажуть, що десь там є пустеля Тар! Так кажуть, що десь там є пустеля Тар? Так, кажуть, що десь там є пустеля Тар!
Хай кеди китайські, хай джинси турецькі, Хай за душею нема ні гроша... Жодному з нас не зробиться кепсько, Бо в кожного з нас індійська душа...
Калина-малина ні сладка, ні горка, Ой там заплакала солдатськая жонка. Вона заплакала, горко заридала, Любила й кохала, в солдати й отдала.
Бути солдатом дуже непросто – Потрібно бути високого зросту, Щоб у формі нарядній іти на параді, Щоб усі, хто це бачить, були справді раді! Дуже непросто бути солдатом – Треба тіло своє вміти замаскувати, Тихо сидіти за густими кущами, Зненацька почати бій з ворогами! Раптово почати Бій з ворогами! Руками, ногами і, навіть, зубами Сміливо почати бій з ворогами! Та краще, щоб з ворогом бій починати, Треба мати гранати та автомати. Танки, ракети, радари, гармати, Кораблі, літаки – усе треба мати!
Й отдала в солдати під город Варшаву, Під город Варшаву, де б’ють барабани. Де б’ють-вибивають, громко й вимовляють, Розумівських хлопців в солдати приймають.
Дуже почесно бути солдатом – На провокації не западати! Нехай на паролі шпигун зазіхає – Для нього солдат наш паролів не знає! Бути солдатом дуже почесно – На всі запитання давати відповідь чесно. Як про медалі вдома хтось запитає – Слід чесно казати, що медалей немає! Немає медалей, Медалей немає! Якщо мама, чи тато, чи брат запитає – Слід чесно казати, що медалей немає! Насправді медалі не потрібні нікому, Потрібні: подяки від воєнкому, Значки, ордени та відпустки додому, І крутий дизайн дембельського альбому!
За отецьким сином батько й мати плаче, А за сиротою чорний ворон кряче. За отецьким сином браття, браття та сестриці, А за сиротою дівки, дівки-жалібниці.
На старому тартаку давно роботи немає, Але музика сюди зараз людей поназбирає! Приходять хлопці, приходять дівчата, Приходять тільки ті, хто любить танцювати. Їздець на дисках накрутив патефон, Майстер церемоній верещить у мікрофон. Блимнуло світло і басова діжка Гупнула гучно - затремтіли ніжки!
На вході працює контроль обличчя, Бо дженджиків та жужиків сюди ніхто не кличе. Як маєш літунця - спрямуй сміливо ногу Або у позахолод, або на танцпідлогу. Аж ось почалася битва Бі-хлопців, Бі-хлопці із себе вдають незнайомців. Такі вже викрутаси виробляють, поганці! І тепер кожне тіло танцює ламані танці!
Покладіть свої руки в повітря! Ляпайте свої руки! Покажіть мені свої очі! Дайте мені свій голос!
Розлітаються кінцівки на всі сторони світу, Але що куди летіло - неможливо зрозуміти. Крутиться, вертиться, хоче упасти, Але ніхто нікого чомусь не хоче вкрасти! Не хоче - бо зараз усім не до цього! Адже потрібно, як слід, понатирати підлогу Своїми штанцями, кофтинами, капцями. Натер - значить можеш займатися танцями!
Та я не танцюю, хоч музика грає, Бо так танцювати в мене вміння немає. Я рота роззявлю та витріщу очі - Стою та дивлюся, як танцюють охочі. Бі-хлопці стрибають, бі-хлопці кружляють І знов викрутаси свої виробляють. А ті, що стоять, - ті, пробачте, засланці! Бо тепер кожне тіло танцює ламані танці!
Покладіть свої руки в повітря! Ляпайте свої руки! Покажіть мені свої очі! Дайте мені свій голос!
Кожне тіло - every body Їздець на дисках - DJ Майстер церемоній - MC Басова діжка - бас-бочка Контроль обличчя - face control Літунець - flyer Позахолод - chill out Танцпідлога - dance floor Бі-хлопці - b-boys Покладіть свої руки в повітря - put your hands at the air Ляпайте свої руки - clap your hands Покажіть мені свої очі - show me your eyes Дайте мені свій голос - give me your voice
Натискаю кнопку, пересмикую замок, У страшний коридор роблю свій перший крок. Моє вухо чуйне, моє око гостре – Мене там чекають безжалісні монстри. Ось із-за рогу вискакують двоє – Я їх не лякаюсь, я готовий до бою. Однакові рухи, однакові рила! На мене ідуть ці бридкі гамадрили. Вдвох на одного? До цього я звик! У мене в руках є важкий дробовик. Підходьте, малята, вперед по одному! Чи ти помолилася на ніч, Дездемона? Бенг! Бенг! Два постріли в серце!... Бенг! Бенг! Два постріли в рило!... Бенг! Бенг! І нікого немає – Один вже сконав, інший – конає...
Ми справжні тигри, ми справжні тигри – Ми круто граємо в комп’ютерні ігри!
Заляпаний кров’ю рухаюсь далі. Цурупалки плоті на мені, як медалі. Знаходжу патрони, покращую зброю – І ось я вже знову готовий до бою! Готовий в темряві блукати, Готовий секрети шукати, Готовий ризикувати, Готовий стріляти, готовий вбивати... А береженого бог береже, Мене береже – я зберігся уже. Триває життя, триває дозвілля, Лишилось докласти останнє зусилля. Влітаю в кімнату, тут монстрів багато – Стрімко назад і кидаю гранату! Усіх ворогів у секторі знищив, Тому я переходжу на рівень вище.
Ми справжні тигри, ми справжні тигри – Ми круто граємо в комп’ютерні ігри!
Та в певний момент не витримують нерви, Нервам потрібна технічна перерва. Я видихаюсь, я змучуюсь грати... Хапаю до рук найкрутішу гармату І спересердя гачу на всі боки, Всюди лишаючи ями глибокі. Я – руйнівник! Я – смертельна машина!... А так, у житті, я звичайний хлопчина...
Ми справжні тигри, ми справжні тигри – Ми круто граємо в комп’ютерні ігри!
Пішла зима, прийшла весна - І розцвіла твоя краса! Мене до себе кличеш ти - І я не можу не піти... Я прався, прасувався, мився, Чистив зуби і голився... І ось, нарешті, я прийшов! Ти зрозуміла - це любов!
Та навіть знати не могла ти, Що я любив твої салати! Ти - моя казка! Ти моя мрія! Наша любов - кулінарія!
Короткий дотик наших тіл - І ти мене ведеш за стіл. А на широкому столі Стоять тарілки чималі. І я донесхочу наївся Та на канапі розвалився... Прийшов цей час - і ось тепер Мене цікавить твій десерт! Я може міг би навіть вмерти За всі твої смачні десерти!
Ти - моя казка! Ти моя мрія! Наша любов - кулінарія!
Одне правдиве правило згадалося мені: Чого дурні? Бо бідні! Чого бідні? Бо дурні!. І всенародна дурість підростає у ціні - Вона в лайні не тоне і не горить у вогні. Ми на чуже завжди охоче роззявляємо роти, А свого знать не хочемо, як його не крути, як не верти. Та в кого є у грудях серце, є на плечах голова, Нехай повторить разом з нами ці прості слова!
Чуже не завжди добре, а своє не завжди зло. Хто думає інакше - видно, тому не везло… Коли чуже вдягаємо, коли чуже їмо - Самі собі рубаєм те, на чому сидимо! Та вірю я, що поміж нами ще розумні люди є, Які свого не забувають, бо воно своє - воно своє! Тож в кого є у грудях серце, є на плечах голова, Нехай повторить разом з нами ці прості слова!
Ти мені ніяка – ні перша, ні друга . Ти просто дівчина мого друга. Ти просто йшла із якимось високим, З якимось світлим, блакитнооким. А я за тобою не ходив та не стежив, Не плів довкола підступних мережив, Я тобі не хотів перейти дорогу, Я лиш випадково вийшов з-за рогу. Ти не стала мені нічого казати, Ти не стала крутити, не стала брехати. Ти жодних пояснень не захотіла, Ти тільки тихенько пробурмотіла...
...Лай-ла-ла-ла-лай... Лайливе слово!
Він мені ніхто – я його навіть не знаю! Ми просто зайшли до одного трамваю. Я собі зайшов і купив талончик, Потім став у куточку – жувати пончик... Та мене підштовхнула якась лахудра І з пончика мого посипалась пудра! Така біла пудра із солодкого цукру Йому сипанула на чорну куртку... Він заверещав просто несамовито, Він був готовий, мабуть, мене вбити! Він довго кричав – все йому було мало! І в його монолозі переважало...
...Лай-ла-ла-ла-лай... Лайливе слово!
Іноді це просто прояв рівня культури, Іноді це навіть слово з літератури, Іноді це спосіб скинути напругу, Іноді це вияв ставлення до друга... Часом ставить нас у боксерську стійку, Часом провокує запеклу бійку, Часом вражає, часом ображає, Але часом ще й дуже допомагає... ...Лай-ла-ла-ла-лай... Лайливе слово!
Приспів: Мені все одно, як ти жила раніше! Головне, щоб зі мною жила ти не гірше! Мені байдуже, хто був твоїм першим коханням! Головне, щоб я став коханням останнім!
Кожен день пролітає стрілою. Кожен день, коли ти поруч зі мною. Тож я тебе прошу, я тебе молю - Лишайся зі мною, бо я тебе люблю! Нехай нас із тобою турбують плітками - Не стануть плітки муром між нами! Те минуле - твоє, а для мене - відсутнє. Мене цікавить теперішнє і майбутнє!
Приспів
Ти була - яка була, тепер ти - інакша! Трошки мудріша, трошки старша. Тепер ти не та, тепер ти не там, І я тепер тебе нікому не віддам! Нехай твоє життя було не біле, не пухнасте, Але моя зелена жаба склеїла ласти, Не сидить в мені, не тисне на груди... Мене турбує тільки те, що є, і те, що буде…
Приспів
Пролетять роки - ми їх цікаво проживемо, Дуже непогано і зовсім недаремно. Оминемо лиха, невдачі, розлуки. В нас виростуть діти, потім - онуки. Перед смертю скажемо - життя було прекрасним. І добре, що вдалося це зрозуміти вчасно… А зараз ми зупинимо всі рожеві мрії. Ми згадали про дітей - переходимо до дії…
Мила, Мене сьогодні полюбила! Зі мною ти таке зробила, Що я замало не помер! Дивна, Колись була така пасивна, Та небувало агресивна У ліжку стала ти тепер!
Мені було так хороше, Що я хотів то ще і ще! До ранку ти сама не спала І мені спати не давала! Такого досі не бувало – Обом було все мало й мало! Ти цілу ніч мене кохай – Не переставай!
Файна, Ти стала зовсім незвичайна, Тебе кохаю надзвичайно – Ти фотографія моя! Знаєш, Ти може знов мене заграєш? А може тільки заспіваєш? Тоді тебе заграю я!
Мені було так хороше, Що я хотів то ще і ще! До ранку ти сама не спала І мені спати не давала! Такого досі не бувало – Обом було все мало й мало! Ти цілу ніч мене кохай – Не переставай!
Мій народ – старий сивий дід, Що живе на цій землі кілька тисяч літ. Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається, Час від часу із малечею пограється. Люльку натопче, казку розкаже, Одне слово мовить – наче вузлом зав’яже. Пишається жовтою нивою, милується синім небом, І всіх пригощає солодким медом. Мій народ – бабуся старенька, Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька. Пахне пирогами та любистоком, За великою родиною доглядає дбайливим оком. Мій народ – дядько працьовитий, Добре роботу робить і хоче добре жити! Має сильні руки, велике серце має, На роботі – горить, на весіллі – гуляє!
Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.
Мій народ – жінка у хустині. Була привітною колись, привітною лишилась нині. Всього їй досталося – і добра, і лиха! А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха. Мій народ – це наші хлопці кремезні, Колись такі носили чуби довжелезні. Тепер чубів немає, але кожен і без чуба – Гнучкіший від лози, міцніший від дуба. Мій народ – це красуні-дівчата. У інших таких мало, а в нас таких багато! Червоніють від сліз, рожевіють від сміху, Своїми ласками дарують неймовірну втіху. Мій народ – діти веселі – Щастя кожній родині, радість кожній оселі. Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати, Люблять свою маму, поважають свого тата...
Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.
Мій народ розкиданий по всьому світу. І на чужині в нього виростають чужі діти. Чужій землі дарує свій талант і своє вміння, Але ж у цій землі лишилося його коріння! Мій народ знову може стати кращим – Незаляканим, незатурканим і неледащим... Усміхнеться братам, сестрам і собі самому, Знову стане господарем власного дому!
Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.
А чужії хлопці - дураки, а чужії хлопці - дураки, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки. Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать. А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять, Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.
Увага! Увага! Небезпечна лаба! Що за?! Що за?! Що за?! Що за?! Раз туди, раз туди-сюди! Так, то є диво – я тримаю мікрофона! З нього бризкає мова, ніби фарби з балона, Вилітає, на вуха сідає, Строкатими барвами по тусі гуляє. Дубасить тусу, вуха розриває тонни кіловатів. Повітря жбурляє мої літери І тобі не вийти, Замикає в коло і нема де себе діти. Що?! Нема де себе діти! Що?! Моя мова строката! Що?! Нема де себе вкрити! Що?! Моя мова строката триває досі. Немає місця прозі, є тільки мова строката. Вона на риму багата, Спрямова на… на змогу керувати. Може брати, тримати та не відпускати, Дивні речі з людом виробляти. Тож сила у слові, а слова – це речення, Рахуй кожну літеру та перевага забезпечена. В мене є ще декілька слів, Я скажу їх просто зараз:
Крутіших за нас немає, Хай муза на шмаття розриває. Тремтячими руками мікрофона стискаю, Гукаю: де ви є, де ви є?! Крутіших за нас немає, Хай-хай музика на бій викликає Тремтячими руками мікрофона стискаю, Гукаю: де ви є, де ви є?!
Фейдери на повну! Гаца, гаца, гаца! Добре чути звуки різні – вухами намацав. Клацав пащекою, рот не закривався, Говорив, балакав, поки не зламався. Файно, струйово чутно мою мову, До кожного дійде і прийде до мене знову. Бумеранги кидаю, то є мої тексти, Нелегкая доля моя – слова у маси нести. То направо – наліво! То направо – наліво! То направо – наліво падає словесна злива, Накриває, долає, великих розмірів сягає. Сила слова нездоланная Бряцає, стукоче… Децебели грають гарно Усюди, де тільки мають бути люди – Модні, круті, веселі незануди. Мікрофона рученятами стисну Знову зачитаю злісно! В мене є ще декілька слів, Я скажу їх просто зараз:
Крутіших за нас немає, Хай муза на шмаття розриває. Тремтячими руками мікрофона стискаю, Гукаю: де ви є, де ви є?! Крутіших за нас немає, Хай-хай музика на бій викликає Тремтячими руками мікрофона стискаю, Гукаю: де ви є, де ви є?!
Будьмо! Раз туди, раз туди-сюди! Будемо лабати, будемо читати, будемо! Будьмо! Тільки раз! Ха! Тільки раз! Будемо лабати, будемо, будемо! Я кажу: Будьмо! Раз туди, раз туди-сюди! Будемо лабати, будемо читати, будемо! Будьмо! Тільки раз! Ха! Тільки раз! Будемо лабати, будемо, будемо!
А я чесна дівчина – про себе дбаю, Близько до себе нікого не підпускаю. Бо підпускати мені забороняє Той, хто мене охороняє! Той, хто мене захищає від інших. Той, хто гроші дає – коли менше, коли більше. Той, хто купить мені і квартиру, і машину. Той, хто має на це вагому причину. Бо він любить мене, бо він хоче мене. Він заради мене землю переверне. Всі мої забаганки задоволить охоче. Він багато дає... Але ще більше хоче!
А я ненавиджу спонсора! Зате люблю мецената! А я люблю мецената! Зате ненавиджу спонсора!
А я відомий спортсмен, я голи забиваю, Я швидко бігаю, я високо стрибаю! Дуже рідко програю, часто перемагаю! Високих результатів у спорті досягаю! Моє тіло вкрите шрамами – це мої відзнаки, Бо я завжди у грі, я на вістрі атаки. Я ніколи надовго не засиджуюсь на лаві, І тому я постійно купаюся у славі. Та поглянь на мою форму, бачиш – щось таке тендітне? Це моє ім’я – нікому не помітне! А ось цю велику блямбу, що видно звідусюди? Це спонсор свій знак мені повісив на груди!
А я ненавиджу спонсора! Зате люблю мецената! А я люблю мецената! Зате ненавиджу спонсора!
А я скромний артист, я творча людина. Так, у мене є квартира, у мене є машина. І я всім такою зіркою великою здавався, Та, на свою біду, я зі спонсором зв’язався... І він вчить мене жити, він вчить мене співати, Де і що говорити, де і як виступати. Йому вже не потрібна нічия допомога, Бо він вже готовий прирівнятися до бога!
А я ненавиджу спонсора! Зате люблю мецената! А я люблю мецената! Зате ненавиджу спонсора!
То був один із тих похмурих, але чудовий ранок. Над багатоповерховими дворами шикувались хмари. Я намагався врахувати кількість їх ланок… Палав світанок, лунав біт ледачий. Я сьогодні не працюю, пацани на дачі. На папір лягають кльово слово за словом, Незважаючи на настрій, час, аспекти мови. Мов річки течія – за реченням речення. Я ненадовго перейшов на самозабезпечення. Гайда на дах – ловити птахів, дивитись в воду. Сьогодні час забути про застуди і негоди, Про перешкоди кожуха. Знімай свої заброди – Дива погоди обійти ми маємо нову нагоду!
Саме тому що зустрічаємо зорю! Саме тому, що знов і знов я на стіні її малюю! Саме тому, чому і я не знаю сам! Я за ранок цей, я за ранок цей, все віддам!
Ловлю флешбек, неначе все це вже десь бачив – Вже ворожили на вдачу, вже їздили на дачу. У нас є, безперечно, всі шанси побути в трансі, До ранку вистрибувати божевільні танці! І навіть далі і далі – вище, до сонця ближче! Хто-небудь, поясніть мені – навіщо це горище? Ми на будівлі, немов на острові. Все дуже просто – Смажені тости ми, у пошуках вражень гострих. Я впевнений, що разом з нами ціла країна – На дах по стінах! Хтось зустрічає зорю постійно… Ну ось і все – настав день новий! Заворушились люди, Та це ще не кінець. Ти чуєш? Ще далі буде! Та це ще не кінець. Ти знаєш – ще далі буде!
Саме тому що зустрічаємо зорю! Саме тому, що знов і знов я на стіні її малюю! Саме тому, чому і я не знаю сам! Я за ранок цей, я за ранок цей, все віддам!
А ми в басейни пострибали, ми вас там надибали. Ми рвали бур’яна кущі, грали в кучі-мали. Це бажано деколи – чи доведеться ще колись? Насправді, ми завелись – нарешті дочекались!
Саме тому що зустрічаємо зорю! Саме тому, що знов і знов я на стіні її малюю! Саме тому, чому і я не знаю сам! Я за ранок цей, я за ранок цей, все віддам!
А від Різдва майже півроку прожито... І десь за містом вже колоситься жито, Тим житом весь простір вкрито – Це нашеліто. Над жовтим житом нависає блакитно Небо прозоре – всміхається привітно. Це небо пухнастими хмарами забито, Бо це нашеліто. І я раптово щось у грудях відчуваю, Полізу вгору – на все горло заспіваю!
Сон Ц П Ч, Річ К Т Ч, Влітку на вулиці так гаряче! Бо сон Ц П Ч, Річ К Т Ч, Влітку на вулиці так гаряче!...
А потім раптом дощ піде несамовито – Рясний, немов з відра, дрібний, як через сито. І гримне грім – потужно, лунко, сердито – Таке вже нашеліто... Та випадково дощ подружиться із вітром, І підуть разом, і блукатимуть світом. А нам залишиться гарячим привітом Тільки нашеліто. І знову в грудях щось приємне відчуваю, І знову лізу вгору, знову заспіваю!
Сон Ц П Ч, Річ К Т Ч, Влітку на вулиці так гаряче! Бо сон Ц П Ч, Річ К Т Ч, Влітку на вулиці так гаряче!...
Ось і все - перші дощі осінні Заливають ті дні, коли ми були щасливі… Коли я був постійно поруч з тобою - Заливає ті дні холодною водою... Тихою ходою повертаюсь назад - Крізь осінній туман, крізь листопад... Назад у весну, назад у літо - Там було чим тішитись, було чому радіти... Я заради тебе був готовий до всього - Всього великого, всього малого... Пірнути у море, стрибнути у небо - Все тільки для тебе, тільки для тебе!
Приспів: Не варта добрих слів, Не гідна чистих сліз! Втікай із моїх снів У свій дрімучий ліс! Я більше не люблю! - Лунає звідусіль... Я серце простромлю - Я вирву звідти біль!...
Здавалося б все - потрібно забути! Щоб більше не бачити, більше не чути! Не притуляти, не притискатись! Щоб більше ніколи не зустрічатись!...
Відьма вона! - про тебе казали. - Що б ти не дав - їй буде замало! Та про інше кричало серце шалене - Я кохаю тебе, тож іди до мене! Життя пролітало в казковому ритмі, Сни кольорові, дні колоритні... Все потонуло, захдинулось від бруду - Ти сипнула отрути, ти вдарила в груди...
Не варта добрих слів, Не гідна чистих сліз! Втікай із моїх снів У свій дрімучий ліс! Я більше не люблю! - Лунає звідусіль... Я серце простромлю - Я вирву звідти біль!...
Взаємне непорозуміння… І ти жбурляєш слова, Неначе каміння. Обертом голова, Життя шкереберть і все частіше приходять Нерозумні думки про смерть… Не вистачає терпіння, не вистачає кохання, Не вистачає грошей і це найбільше ламає… Свої глибокі зітхання залишаєш для себе, Бо до твого життя нікому діла немає. Плачеш в подушку, смієшся у вічі, І, щоб тебе зрозуміли, все повторюєш тричі. Та часом важко збагнути елементарні речі І ти знову шукаєш порятунок у втечі… Та коли під холодним дощем омиєш обличчя І пронизливим вітром остудиш голову, А в тілі відчуєш страшенну втому – Припиняй дуріти, повертайся додому!
Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Припиняй дуріти, повертайся додому! Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Припиняй дуріти – повертайся!
Молоде подружжя – стара історія. Маленькі діти, великі проблеми. Любов невмируща вбивається побутом. Любов тимчасова користується попитом. Діти, діти, куди вас подіти? Посадити на лопату та викинути за хату! Та замість хати – квартира, замість лопати – ложка, І сім’я тягне жили, вбиває тебе потрошки. Нарікання дружини, голосіння дитини, І сусід цілий день б’є кувалдою в стіни. Від цього хочеться вити, від цього хочеться вбити, Ну як в таких умовах можна когось любити?!! Медовий місяць давно лишився позаду, Не пригадати навіть першу взаємну зраду… Ти грюкнув дверима, але сила не в цьому – Ти потрібен сім’ї, тож повертайся додому!
Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Ти потрібен сім’ї, тож повертайся додому! Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Ти потрібен сім’ї, тож повертайся!
І коли ти вирушаєш у далеку дорогу, Коли в душі відчуваєш неймовірну тривогу, Коли будуєш добробут на чужій стороні, Коли руйнуєш добробут в незрозумілій війні, Пам’ятай, що є люди, яким ти потрібен, Пам’ятай, що є місце, куди можна вернутись! Там для тебе завжди розчинені двері, Там на тебе чекають, завжди на тебе чекають!
Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Там на тебе чекають, завжди на тебе чекають! Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Там для тебе завжди розчинені двері! Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Пам’ятай, що є місце, куди можна вернутись! Ти не забувай, ти не забувай вертатись… Пам’ятай, що є люди, яким ти потрібен!
Не убий, людино! Не убий нікого! Не убий жучка На своїй дорозі! Не убий нікого – Будь жаліслива. Але не убити – Чи це так можливо? Чи це так можливо?
Не убий комарика, Що тебе кусає! Не убий мікроба, Що тебе вбиває! Колорадського жука Теж не вбивай – Він хай їсть картоплю, А ти помирай! А ти помирай!
Але все ж на доброму Будуй життя своє! Знай, що з правила Винятки є! І коли вже зло Ллється через край – Ти роби, що хочеш, Але не вбивай!
