Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє! Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе, Будеш ти моя, зарученая!
Ой у батька в саду троянда зацвіла, Єдиною донькою у батька була. Але кожна троянда колючками колеться – Вона була першою красунею в околиці. Я міг би до неї і носа не пхати, Але жив недалеко – через три хати. Мене знали всі – і великі, і малі, Бо я був перший хлопець на селі.
Я з тобою сядать не стала, я ще й батькові не дякувала! Ой дякую я вам, тату, підмітала я вам хату, Більше не буду, бо я уже йду!
Від дівки до дівки набридло тинятися, Я вирішив до цієї позалицятися. Підступний Амур пустив у серце кулю, Я готував їй кохання, а вона мені – дулю. Коли я казав “так”, вона казала “ні”, Я любив “Тартак”, вона – “Фактично Самі”! Вона цитувала пісню “Між нами ніж”, А я пропонував: “Виходь за мене заміж!”…
Сядай, сядай, кохання моє, не поможе плакання твоє! Штири коні й у погоні, цей плач тобі не поможе, Будеш ти моя, зарученая!
Та хіба ж винен я, що на нашій околиці Нашому ж богу ніхто вже не молиться. Але як не попросиш: “Помагай боже!” – Бог не допоможе, бог не допоможе! Цього я не знав і не помолився, Гарний, та дурний, до неї завалився. Обіцяв золоті гори, але їй цього мало! Коротше кажучи, вона мене обламала...
Я з тобою сядать не стала, я ще й неньці не дякувала! Ой дякую я вам, ненько, що ходила чепурненько, Більше не буду, бо я уже йду!
Я з тобою сядать не стала, я ще й сестрам не дякувала! Ой дякую вам, сестриці, що плела я вам косиці, Більше не буду, бо я уже йду!
Буду, буду, буду, буду битися – Нема чого на мене так дивитися! Все життя без тата, все життя без мами, Дорогу пробиваю сам – кулаками! Весь світ проти мене, я весь проти світу. Я дам собі ради – не вчіть мене жити! Це хто там кричить: “Заспокойся, малий!”? Не лізьте до мене, тому що я злий!
Та нема гірш нікому ой як тій сиротині, Ой ніхто не пригорне при лихій годині.
І знову я починаю махатися – Не варто було до мене чіплятися! Якби я пробачив найменшу образу, То б самоповагу втратив одразу. Хто мені казатиме, що так не можна, Хай краще дасть грошей – і тим допоможе! А воду холодну на мене не лий – Я не охолону, тому що я – злий!
Та не пригорне батько, та не пригорне мати, А тілько той пригорне, що думає брати.
І кожного разу, коли хтось лізе в душу, Стаю за себе муром, бо так ставати мушу. Так бійка за бійкою, немов крок за кроком. Та, часом, моя злість вилазить мені боком...
Ой налетіли гуси ой з далекого краю, Ой сколотили воду в тихому Дунаї.
Ой бодай же ви, гуси, ой з пір’ячком пропали, Ой як ми любилися, тепер перестали. Ой як ми любилися, ой як зерно в горісі, А тепер розійшлися, як туман по лісі. Ой як ми любилися, ой як голубів пара, А тепер розійшлися, як чорная хмара. Ой як ми любилися, ой риба з водою, А тепер розійшлися, як брат із сестрою.
Ти дуже гарна і про це знають всі, знаєш ти, знаю я - і це змушує мене бути нав’язливим... І я розумію, що так не повинно бути, що це викликає в тебе, якщо не огиду, то, принаймні, велику відразу... І ми з тобою могли би бути у в’язниці кохання ідеальними довічними в’язнями... Та ми не знайшли дороги туди, і тому не були там жодного дня, жодної хвилі, жодної миті, жодного разу... Я не цікавлю тебе і в цьому не винен я, не винна ти, і ми з тобою разом у цьому також не винні... Просто я не можу раптом стати прекрасним принцем, а ти не можеш мене покохати з примусу... Але я точно знаю, що в мене це не примха, не ілюзія, не самообман, не рефлекси тваринні... Але ти точно знаєш, що ніколи не будеш моєю... Ну й бог з ним... Я це якось переживу, я це якось винесу...
Я так хочу, щоб ти була щасливою! Хай не за мною, а з кимось іншим! І хай на тебе любов чиясь хлине зливою! А я вже свою майже знищив...
В тобі стільки природньої сили, що вистачить на десяток перших красунь цієї планети... І ця сила всмоктує мене, вона затягує, наче чорний, пекельний, страшний чорторий... І я вже майже зовсім загинув, я вже намертво заплутався у цих твоїх солодких тенетах... Але, вибач, ця історія занадто банальна і цей сюжет неймовірно затертий, бо він також занадто старий... Гаразд, я зникну з усіх твоїх горизонтів, я не перетну жодної твоєї життєвої лінії... Шкода... Але що я можу вдіяти? Ти мала вибір і зробила його не таким, яким би я хотів його бачити... Однак, мені не звикати - я вже не вперше у своєму житті щось різко і радикально змінюю... Погано тільки одне - що я ніколи не зможу тобі так само віддячити... Тобі тим самим віддячити...
Бо я так хочу, щоб ти була щасливою! Хай не за мною, а з кимось іншим! І хай на тебе любов чиясь хлине зливою! А я вже свою майже знищив...
Але може колись ти раптом засумуєш і почнеш згадувати мій номер телефону... Ти дзвонитимеш у мої двері, ти серед ночі плакатимеш під моїми вікнами... А я почну психувати, я кричатиму тобі - іди геть! Негайно повертайся додому! Якщо в мені й були якісь почуття, то їх більше немає - вважай їх безжалісно вбитими!... Але це буде потім, це буде колись, а поки я намагаюся назавжди з тобою прощатися... Виходить погано, але ж ти знаєш, що в нас із тобою ніколи нічого не виходило добре... Тримаю тебе за руки, дивлюсь у твої очі й не можу ніяк від них відірватися... І прошу поцілунку... Одного... На прощання... Розбий насолодою горе!...
А я так хочу, щоб ти була щасливою! Хай не за мною, а з кимось іншим! І хай на тебе любов чиясь хлине зливою! А я вже свою майже знищив...
Дивлюсь на себе в дзеркало й не можу зрозуміти, Чому я такий гарний і чому такий талановитий? Вигадую мелодії гармонії чарівної І філософські тексти глибини неймовірної. Я хочу, щоб мій голос усі пізнавали, Мої пісні співали, усі слова напам'ять знали. Я хочу захлинутися славою негіркою, Я хочу стати справжньою супер-пупер-зіркою! Але щоб усе це мати, Треба зовсім небагато!
Прокрутіть цю пісню по радіо! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о! Прокрутіть цю пісню по радіо! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о!
Я хочу заробляти великі-превеликі гроші, Бо хоч вони погано пахнуть, але такі хороші! Кататися по місту в блискучому довгому лімузині, Й купувати речі в дорогому магазині. Я хочу, щоб мене любили високі фотомоделі, Щоб з ними розважатися в п'ятизірковому готелі. Повісити на шию три кілограми золота І щоб в житті не брати в руки ні серпа, ні молота! Але щоб усе це мати, Треба зовсім небагато!
Прокрутіть цю пісню по радіо! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о! Прокрутіть цю пісню по радіо! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о!
Не все в житті так просто, не все в житті так ясно - Приніс пісні на радіо, та, як завжди, приніс невчасно! Негідного формату, компромату небагато І жодного нема фірмового гітарного квадрату! Ну, як без плагіату? Ну, хіба ж так можна грати? Нам потрібно регулярно стрімко рейтинг підіймати! А ви не відрізняєтесь приємними манерами, До того ж, ваша творчість не підкріплена паперами!
Ну, прокрутіть цю пісню по радіо! О-о! О-о! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о! О-о! Прокрутіть цю пісню по радіо! О-о-о!
Тиха-тиха на дворі погода Нема мого милого з походу. Як приїхав мій милий з походу Зустрів милу в сінях на порозі. Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива, Чия в тебе на руках дитина?
Довго-довго тебе чекала, Плакала ночами, але сліз не вистачало. Не вистачало, щоб наповнити море, Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе. Довго-довго тебе чекала, Час минав, але вірила, знала, Що повернешся живим і здоровим, Її до себе пригортатимеш знову. Сама у хаті, сама у полі, І вся робота – на ній, та не жалілась долі. Але від тебе нема жодної звісточки, А може просто обірвалася ниточка? А може вже десь там наклав головою, Уже згорів у вогні стрімкого бою? Уже накрився чужою землею, І більш ніколи не топтамимеш своєї?... Минали дні, минали довгі ночі, І засихало марно серце дівоче. Думки сушили мозок – хто витримає все це? І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...
Була ж в мене циганочка Дуня, Вона в мене дитину забула. Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива, Не такая циганська дитина. А циганське чорне та патлате, А це біле, біле гарнувате. Давай, мила, коника сідлати, Та й поїдем, циганку шукати.
Ходім, милий, із сіней у хату, Буду тобі правдоньку казати. Був у мене козак аж три ночі, Він покинув оці карі очі.
Дід Юхим був не сліпим, не глухим, Ні кульгавим, ні хворим, а навпаки - бадьорим та здоровим. Він не пив, не палив, він зарядку робив, До дівчат не ходив, а бігав! Любив футбол, футбол, Баскетбол, баскетбол, Волейбол, волейбол, Гандбол, гандбол, Стрітбол, стрітбол, Супербол, супербол, супербо-ол!
А ще в житті без зайвої напруги Він вибрав не три дороги, а три смуги. Ні лівою, ні правою, ні середньою - Однією - трисмугово-паралельною. Лівою підеш - долю знайдеш! Авжеж! Правою підеш - здоров'я підбереш! Авжеж! А підеш середньою, центрально-паралельною, З лівою та правою веселою оравою, Лавою-лавиною - своєю половиною, Трьома-трьома смугами - вірними подругами! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Йо! Його вони зробили таким, як він є!
А дід-дід-дід-дід-дід-дід-дід Юхим! Дід Юхим!
Є… Є… Є… Є… Є-є ще порох у порохівницях! Всі журавлі в руках, все небо у синицях. І череп міцний, немов черепиця, І в жилах кров тече, а не водиця! І вдома зовсім не спиться, не сидиться, І кожна більш-менш гарна молодиця Із дідом хоче поводиться-покрутиться! О-о-о-о!
Але проти чар в нього є охорона - Трилисна, трилисна, трилисна корона, Корона, корона, корона трилисна - Реально гармонійна та нереально чиста! Е-естетична... Е-екзотична... Е-еротична…
Коли його ровесники в лікарню чи в аптеку, Він впевнено прямує на розваги в дискотеку. До вашої уваги - небачені розваги! То дід Юхим танцює так, що заздрять доходяги. Ходять ноги-руки, ноги-руки, руки-ноги, Так, неначе їх пере-переплітають йоги. Ходять ноги-руки, руки-раки, рокіровка! Ноги - руки рук! - оце його коронка!
Падаю, падаю, з неба на землю падаю. І, падаючи, все хороше, що було між нами, згадую. Все те минуло, ось прийшла зима – І я лишився один, і ти лишилась сама. Ми добре бачимо те, чого насправді немає, А те, що є, ні ти, ні я чомусь не помічаємо. Все те, що було добрим, раптом стало поганим – Життя покрилось туманом...
Ой туман яром, пшениченька ланом, в долині овес...
Моїм словам ти більше не маєш віри, Для мене твої сині озера перетворилися на чорні діри. Кохання, бажання – слова із пісні. Хоч ми співали разом, та пісні були різні. І я літав разом із вітром у часи розлуки, А ти тримала, ти в’язала руки. Мої суниці – твоя калина. Для мене – гори, тобі – долина...
В долині овес... Та не по правді ж, молодий козаче, зо мною живеш.
Ну от і все – ми розбігаємося в різні кінці одного світу. Ніхто не знає, що робити – плакати, або радіти. Як діти. Дурниці! Яка різниця? Тепер це все не має значення! Ми навіть не сказали одне одному “прощай”, Ми не сказали “до побачення”! Ти залишилася одна, а я пішов за другою – Мені добре з нею, їй добре зі мною...
Зо мною живеш... А як прийде вечір, щей тьомная ж ночка до другої йдеш. До другої йдеш... А до мене стиха, стиха потихеньку голос подаєш.
Голос подаєш... Обсади ж ти, мила, моя чорнобрива, черешнею двір. Черешнею двір... Щоб вітер не заходив, ой щоб не заносив голосочок твій. Голосочок твій... А я вже садила, часто й поливала, не приймається. Не приймається... А уже ж наше вірне женихання все й минається.
Зранку, лиш розкрию очі, Через жінку перескочу, Клацну пісню тишком-нишком І назад стрибаю в ліжко. Бо під звуки тої пісні Важко всидіти на місці - Запірнувши в ніжні шати, Добре жінку розважати! Добре жінку розважати! Добре!
На роботу, як до бою, Плеєр візьму із собою. Я сьогодні буду модним, Дертим, впертим і голодним. Бо під звуки тої пісні Важко всидіти на місці - Одягнувши модні лахи, Добре забивати цвяхи!
Забивати цвяхи-ахи! Цвяхи!
В мене є розкішне хоббі - Гулі набивать на лоббі. З кандидатом в депутати Ми проводимо дебати. Бо під звуки тої пісні Важко всидіти на місці - Добре розуму не мати Лобом стіни пробивати!
Лобом стіни пробивати! Лобом!
Але одного разу я потрапив на модну дискотеку. Там був ді-джей, стробоскоп і рейвери. Але жодна гарна дівчина не звертала на мене уваги, І я спитав себе: Чому?… А-а-а! Бо під звуки тої пісні Важко всидіти на місці - Все, що хоч, робити варто, Тільки нудно танцювати!
Як і кожна нормальна людина, я багато працюю та мало гуляю. Ти мало гуляєш? Так, я мало гуляю! Як і кожна порядна людина, я багато працюю та мало заробляю. Ти мало заробляєш? Так, я мало заробляю! Мені набридло, це мені набридло! Мені набридло, це мені набридло! Мені набридло, це мені набридло! Мені набридло, це мені набридло! Робота – не вовк – вона до лісу не втікає. Робота – не дівчина – на мене почекає. Робота – не вовк – вона до лісу не втікає. Робота – не дівчина – на мене почекає.
Тож ходімо байдики бити! Тож ходімо байдики бити! Тож ходімо байдики бити! Тепер я знаю, що мені робити!
Приходять байдики, сміються мені в очі. Вони сміються тобі в очі? Cміються мені в очі! Мармизи їхні я розквасити захочу. Розквасити захочеш? Розквасити я хочу! Вони дістали, вони мене дістали! Вони дістали, вони мене дістали! Вони дістали, вони мене дістали! Вони дістали, вони мене дістали! Вони бридкі – тут більш нема чого казати. Бридким курдуплям треба дещо показати. Вони бридкі – тут більш нема чого казати. Таким курдуплям треба дещо показати.
Тож ходімо байдики бити! Тож ходімо байдики бити! Тож ходімо байдики бити! Тепер я знаю, що мені робити!
куплет улетаю в небо,отключаю сердце, не со мною снова ты, не со мной на вопросы где ты,я ищу ответы задыхаюсь не хватает, погибаю я с тобой
припев: пой!!! ветер мой пой!! и полетай со мной ещё чуть чуть дай!!! силы мне дай,и покажи дорогу в светлый путь не дай мне уснуть
куплет понимаешь, знаешь раны углубляешь колишь, обжигаешь ты с собой я ждала не знала ,ещё не веря но любя!!! открываю, запускаю .ненавижу я себя!!!!!
припев: пой!!! ветер мой пой!! и полетай со мной ещё чуть чуть дай!!! силы мне дай,и покажи дорогу в светлый путь не дай мне уснуть
Так прикро знати, що все закінчилось. Між нами стало непорозуміння. Я ляпнув дурницю, ти розлютилась - Твоє незнання, моє невміння... Не стану зразком смиренної святості - В голі стіни вбиваю руки. Я скаженію від твоєї затятості, Я божеволію від розлуки. Лягаю пізно, зриваюсь рано, Ходжу весь день хиткою ходою. Мені без тебе дуже погано, Я дуже хочу бути з тобою! Щодня латаю на серці рану, Щоночі б’юся в обіймах бою. Мені без тебе дійсно погано, Я дійсно хочу бути з тобою! Десятий раз набираю номер, Десятий раз відміняю виклик. Були ми разом, було нам добре, Та ми своє “добре” псувати звикли. Хоч нам із тобою вистачить мудрості Не увійти у проценти смертності, Та ми страждаємо від власної тупості, Та ми вмираємо від власної впертості. Лягаю пізно, зриваюсь рано, Ходжу весь день хиткою ходою. Мені без тебе дуже погано, Я дуже хочу бути з тобою! Щодня латаю на серці рану, Щоночі б’юся в обіймах бою. Мені без тебе дійсно погано, Я дійсно хочу бути з тобою! Не подзвоню. Не підійду. Стоятиму осторонь, дивитимусь на тебе - Собі на біль, собі на біду… А ти й не поглянеш... Ну й не треба! Лягаю пізно, зриваюсь рано, Ходжу весь день хиткою ходою. Мені без тебе дуже погано, Я дуже хочу бути з тобою! Щодня латаю на серці рану, Щоночі б’юся в обіймах бою. Мені без тебе дійсно погано, Я дійсно хочу бути з тобою!
Вас у цьому світі ніхто не розуміє, Ніхто вас не розрадить, ніхто не обігріє... Від вашої присутності всі завжди насторожі, Тому що ви інакші, тому що ви несхожі. Коли ви по вулиці просто ідете – Нічого не ламаєте, нікуди не плюєте – Все одно людська привітність не на вашому боці, Тому чекайте халепи на кожному кроці. Статечні дядьки, що напхані смальцем, Над вами сміються і тикають пальцем. А їхні дружини – товсті гіпопотами – Закидають вас недобрими словами. Божі кульбабки – старенькі бабусі – Від вашого вигляду, як завжди, не в дусі. Прибиті та розлючені життєвими помилками, Тому вони вас просто називають покидьками!
А ось іще такі неприємні моменти – Людина у формі перевіряє документи. Виверне кишені, пориється у торбі, А іноді ще й вріже – по нирках, не по морді. Та найбільше проблем із тими лобуряками, В яких нема різниці між пиками та сраками. Так що я розумію – проблем у вас багато, Але я прийшов до вас, щоб влаштувати вам свято...
Танцюйте, покидьки, це ваше свято! Танцюйте! Танцюйте!
Та коли б ви всі разом зібрались на вечірці, У великій хаті чи в малесенькій квартирці, Музику б зробили максимально гучно – Всім би стало весело, всім би стало зручно! Я також міг би разом з вами гарно забавлятися, Я міг би пострибати, я міг би поштовхатися, Я міг би влаштувати вам справжній цирк на дроті!... Але, пробачайте, я тут – на роботі!
Танцюйте, покидьки, це ваше свято! Танцюйте! Танцюйте!
Давай потанцюєм веселий танок на майдані Конго! Давай танцювати так енергійно і так довго… Приходить тато і каже: “Дай мамі поспати!”. А я не хочу, я хочу співати, я хочу стрибати!
А мої друзі живуть на зеленому лузі. На тому лузі трава шовковиста, роса така чиста! А мої друзі люблять в траві повалятись на пузі – В траві лежати, росу збирати в прозоре намисто.
Ми тут фактично самі, тут, фактично, нікого немає. Бачиш – трьох поросят ганебні вовки догризають. Бомба лишила свій трек, та його ніхто не побачить. Три голосні та чотири – скажіть, поясніть, що все це значить?
А мої друзі живуть на зеленому лузі. На тому лузі трава шовковиста, роса така чиста! А мої друзі люблять в траві повалятись на пузі – В траві лежати, росу збирати в прозоре намисто.
Я такий мотор’ролльний, я влаштую гонитву шаленим спідвеєм. В нас була спільна дорога, але врешті кожний пішов своєю. Радо славили землю свою, а собі не лишилося слави. І лише лось Динамо спромігся хоч якось втікти від облави.
So, мої друзі живуть на зеленому лузі. На тому лузі трава шовковиста, роса така чиста! А мої друзі люблять в траві повалятись на пузі – В траві лежати, росу збирати...
Я хотів стати лордом, але замість цього отримав по морді, по морді. Не мали що дати – забрали в солдати, забрили – та й годі. Спалахнув шифер, та вже не горить, не палає. Я поїхав до Чілі, та наших там майже нікого немає.
Бо мої друзі живуть на зеленому лузі. На тому лузі трава шовковиста, роса така чиста! А мої друзі люблять в траві повалятись на пузі – В траві лежати, росу збирати в прозоре намисто.
Сонце кидає згори палючим промінням І я прощаюсь з бетоном, я прощаюсь з камінням. Я втікаю туди, куди дороги не знаю, Я втікаю туди, де мене ніхто не чекає. В обійми природи... Там, де мало народу, Там, де чистая вода, недоторкана врода. Там, де листя зелене, там, де трави духмяні, Там, де зорі вночі, там, де зранку тумани. Лісами, ярами гребу за грибами, Гребу за грибами ярами, горбами. У лісі блукаю, щось під ногами шукаю. Що знаходжу - беру, що беру, те з'їдаю. Озирнуся довкола, душа розіллється. Відчуваю, як серце в грудях радісно б'ється. Побіжу до води, пошукаю сліди Людей, що до мене ходили сюди, Де
Буча, буча, буча, чака, чака, чака!
Не знаючи броду я полізу у воду - Запірну з головою в цю приємну прохолоду. То раптом голосно крикну, то під водою зникну, То бути без одягу над безоднею звикну. Я лежу на піску і проміння по писку Танцює, неначе під музику диско. Я почервонію, зовсім не маючи сорому - Завдячую цим лиш промінню прозорому. А там за очеретом дівчата спочивають! На них, як і на нас, зовсім одягу немає! Та я та мої друзі на них уваги не звертаєм - Себе від даремної спокуси ретельно зберігаєм. І, соромно сказати, ми продовжуємо грати Без усякого азарту в азартні ігри в карти. А гормональні ігри ми попалимо в багатті. Ми в гармонії з природою і цього нам достатньо Там, де
Буча, буча, буча, чака, чака, чака!
Добра тітонька Тетяна розбудила мене рано. Я піднявся та зібрався прямувати до рибстану. І хай з неба дощ закрапав я лякатися не стану, Почалапаю потрохи - не цукровий, не розтану. По дорозі трава, на траві тій роса. Давно по тій траві не гуляла коса. А я далі піду, в очерет-лободу... Пошукаю, можливо, щось цікаве знайду. Там Бабина гора, у тій горі - нора, Малесенька, сухесенька, зручнесенька діра. На тій горі обідаю, у тій норі вечеряю, А люди ту нору називають печерою.
А як будемо вертати, будемо голосно співати - Так, що луна тієї пісні піде по світу мандрувати. Ця земля серця і душі наші напуває світлом, Тож нам є чому радіти, бо ми землі цієї діти - Діти
Як завжди, чоловіки втікають у шинок, Коли хочуть заховатися від власних жінок. І, як на мене, в цьому нема нічого дивного – Це місце ідеальне для відпочинку активного! Ого! – скаже жінка, коли таке почує. – Ого! Сидить у шинку – навіть вдома не ночує! І слів моїх не чує! Й мене не помічає! Сидить собі, нівроку, – попиває чаю! Але скажіть – чому б мені у шинку не сидіти? Коли сварлива жінка? Коли плаксиві діти? Коли у чоловіка роботи так багато, Що хочеться від неї на край землі втікати?! А в шинку так затишно, а в шинку так приємно! Ми часу в цьому місці не гаємо даремно! Я вам прогарантую конкретно-натурально – Ми в шинку час проводимо інтелектуально!
Гарна, гарна, Василиха, гарна молодиця, Наробилася й у полі, йде додому стиха.
Отож, одного разу сидимо собі з друзяками, Попиваємо пива, заїдаємо раками. П’ємо собі, їмо собі, коротше – гуляємо, І на пікантні теми культурно розмовляємо. Нікого не чіпаємо! Кого нам ще чіпати? Усіх, хто був тут зайвим, ми викинули з хати! Нехай лягають спати – нема що тут робити, Коли така компанія зібралась посидіти! А в шинку дуже весело, а в шинку дуже гамірно, У декого з присутніх з’явились ліві наміри. Кидають ласим оком до темного куточку, Де місцеві хльорки розсілися рядочком. На той момент і я також добряче розгулявся, Хоча в кишені зайвий гріш давно вже не валявся. Вирішую в шинкові лишатися до рана, Аж, раптом, бачу – на порозі стоїть моя кохана!...
Наробилася й у полі новими серпами, Заходю я у шиньочок – п’є милий з кумами.
Ніколи у житті я не чув такої лайки! Ніколи у житті не було такої бійки! Вона мене дубасила, немов стару фуфайку! Вже вибила із мене всі гроші – до копійки! Вона мене гатила, ображена за себе, А я плювався кров’ю та благав – не треба! Лежатиму в лікарні поки рани не загою, Але від цього часу я до шинку – ні ногою!
Годі, годі, мій миленький, з кумами гуляти! Ходім, ходім, мій миленький, снопики складати! Я й не косив, я й не в’язав, складати не буду! Одчепися, задрипана, бо щей бити буду!
А хоч же ж я задрипана, знають мене люди, Три копиці сміття маю, на четверту буде. Рають мене сусідоньки, ще й добрії люди, Вези, вези сміття в поле - пшениченька буде. Як вивезла сміття в поле, все ним устелила, За моєю головою пшениця вродила. Вези, вези, мій миленький, на базар пшеницю, Купи, купи, мій миленький, червону спідницю. Купи, купи, мій миленький, червону спідницю, А я свою задрипану ще й вище підсмичу. Гарна, гарна, Василиха, гарна молодиця, Обернеться кругом себе – червона спідниця.
Я дивлюсь телевізор – і мене там майже все кумарить! Щось просто дратує, а щось відверто харить... Перемикаю радіоканали – а там одне й те ж саме, Та я цього не хочу, я хочу щось цікаве... Але надія не вмирає... І я чекаю...
Що зараз буде щось! Що ще не почалось!
Я гортаю журнали – там майже все чуже для мене, Одне – для маргіналів, а інше – тільки для богеми... Заходжу до крамниці – куплю, що заманеться, Та дуже рідко тішить все те, що продається... Але надія не вмирає... І я чекаю...
Що зараз буде щось! Що ще не почалось!
А я так хочу жити в країні для народу, Щоб кожний міг отримати за все свою винагороду! Щоб кожен міг отримати все те, що кожен хоче мати, І не було потрібно шукати та чекати...
Визирнула тітонька у своє віконечко. Зацвітала квітонька, підіймалось сонечко. Пташки зацвірінькали, кішечки занявкали – Більше тая тітонька ніколи не плакала.
Па-па-па-панки у “танках” входять у місто. Їх зустрічають па-па-пацифісти. “Танки” в па-па-панків порвані-побиті, Мохом заростають, бо вже давно не миті!
Стало дуже весело, люди посміхалися. “Розум” та “дурбецало”, як свати, браталися. На парад виходили та на демонстрацію, Балачки заводили про капітуляцію.
Па-па-па-панки у “танках” входять у місто. Їх зустрічають па-па-пацифісти. “Танки” в па-па-панків порвані-побиті, Мохом заростають, бо вже давно не миті!
Дуже люди люблять всі відпочивати. Так життя загублять на матрацах з вати. Кожен пан – як маршал, пані – як царівна!... А я на все те кашляв, бо мені все рівно!
Па-па-па-панки у “танках” входять у місто. Їх зустрічають па-па-пацифісти. “Танки” в па-па-панків порвані-побиті, Мохом заростають, бо вже давно не миті!
Па-па-па-панки у “танках” входять у місто. Їх зустрічають па-па-пацифісти. “Танки” в па-па-панків порвані-побиті, Мохом заростають, бо вже давно не миті!
Я не знаю, що робити… Я не знаю, що казати… Де знайти чарівні квіти, щоб тобі подарувати… Щоб тебе причарувати - на секунду, на хвилину… Бо таких, як я, - багато, а така, як ти, - єдина... Кожен випадковий погляд зачіпає дивні струни. Коли я з тобою поряд, тіло пробиває струмом. Шепочу слова кохання - ледве чутно… Тихо-тихо, Адже ти мої зізнання все одно зустрінеш сміхом...
Приспів: Але мов солодкий гріх - Твої губи, твої очі! Залишитися без них Я не можу і не хочу! Знову сам себе зриваю - Залишаюсь і зникаю... Що знаходжу, що втрачаю - Я не знаю, я не знаю...
Захлинаючись у хвилях твого збудливого сміху, Поринаю в божевілля і шукаю в ньому втіху... Сподіваюсь на відлигу - це для мене надважливо, Бо пробити твою кригу неможливо... Неможливо!...
Як приємно осіннім вечором Увімкнути улюблену музику, Заварити гарячого чаю Та сидіти з цікавою книжкою... Як чудово осіннім вечором Подзвонити коханій дівчині І сказати - давай зустрінемось, Я так скучив за твоєю ніжністю!
Та буває осіннім вечором Не потрібна ніяка музика, Чай гидкий та смердить помиями, А книжки - наче дурнями писані... Все тому, що осіннім вечором Та, яку називав коханою, Не чекає нової зустрічі, Не дарує своєї ніжності!
Як уже набридло чути знову і знову Порожні балачки, пафосні розмови! “Мова калинова”... “Пісня солов’їна”... Ще трохи побалакаємо – зникне Україна! Забули культуру, забули історію, Почуваємося зайвими на своїй території, Віримо чужим, своїм не довіряємо, Розводимо руками – маємо що маємо! Сьогодні братаємось, щоб завтра продати. Кум іде на кума, брат іде на брата. Національна ідея, як засіб спекуляції. Здобули державу, втратили націю... Коли ж у народу більше немає відваги, Немає власної гордості, немає самоповаги, Коли кожен за себе у своїй хаті з краю – У такого народу і героїв немає.
Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!..
Подивіться на нього – він сьогодні в ударі! Правда, без вишиванки та без шароварів... Він – один серед тих хто готовий до бою, Серед тих, хто готовий стати героєм. Він пройшов скрізь вогонь, переплив через воду – Все заради вітчизни, заради народу. Із мільйонами інших він пішов воювати Усі полягли, а він лишився стояти. Та одразу ж поглине пафосна лава, Понавісять медалі, кричатимуть: “Слава!”... Він житиме довго, він житиме довго, Але стане нашим внутрішнім ворогом. А де ж ті, яких було закатовано, Спалено, порубано, побито, репресовано? Де ті, що життя віддали за своє? Де вони є? Де вони є?
Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!..
А насправді так просто змінити життя! Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу Відчути себе часткою єдиного народу. Бо ми не безрідні, бо ми – українці! Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятись вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо! Спільнота розумних, міцних, незалежних, Без “правобережних”, без “лівобережних”, Добри, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть якою стане країна, В якій кожна людина живе як людина, В якій все що хороше, – значить і наше!.. Але поки, на жаль, все зовсім інакше...
Я не хочу бути героєм України – Не цінує героїв моя країна!..
Тупо сиджу - задивляюся в цю даль, Котра нікуди не веде, який жаль, Який жаль, що все промине, Який жаль... Та ще тримає мене Вогник світла, вогник надії, Вогник, що веде мене в мої мрії. Мрії, за якими вистачає знань, Бо там немає питань. Нема сенсу тут, нема сенсу в цих словах. Хочеться сказати, та лишається лише страх. Заплющуй очі, роздивляйся ті сни, Про котрі ти так мріяв - дадуть спокій лише вони. Фігаро, Фігаро, Фігаро, Фігаро - тут, Фігаро - там. Бігаю тут, бігаю там по по кутам... Ілюзія вдачі, непомітний штрих, Поворот моєї долі, та ніби-то не встиг Потрапити туди, куди кличе душа, Потрапити туди, де на мене хтось чека. Я повторюю те саме, І мороз поза плечами, Залишається лише йти туди, де:
Приспів: Вогник світла, вогник надії, Вогник, що веде мене в мої мрії. Мрії, за якими вистачає знань, Бо там немає питань. Вогник світла, вогник надії, Вогник, що веде мене в мої мрії. Мрії, за якими вистачає знань, Бо не виникає питань.
Розумію все, розумію всіх. Але маю що сказати, поки ще не встиг Дійти туди... Куди?! Туди, куди ріка тече І берег скаже, ніби припече: Заплющи очі - буде все... Що все?! Все те, чого хотів... А може ні, може трохи... І важкі та довгі роки Запалають, як малесенькі вогні, Котрі є в далині, в далині... Так далеко від вас, так далеко від нас... І я не знаю чим зайняти свій майбутній час... Мене розіб’є апатія, і щось я так заслаб... Краще я заплющу очі, аби без завад Потрапити туди, куди кличе душа, Потрапити туди, де мене хтось чека. Я повторюю те саме, І мороз поза плечами, Залишається лише іти туди, де:
Приспів
Хочеться, хочеться, хочеться, звичайно, хочеться! Хочеться тобі й мені, та може все владнається! Віднайти себе, зрозуміти життя - Може в ньому є сенс наступного дня? Тупо все! Тупо все лишає, тупо відлітає І пісні зникають, та час проминає. Заплющу очі та полечу далеко, За ті хмари, де так легко! Потрапити туди, куди кличе душа, Потрапити туди, де на мене хтось чека. Я повторюю те саме І мороз поза плечами Залишається лише йти туди, де:
