Тартак Текст песни: Ні, Я Не Ту Кохав (разом з Тартаком)
У полоні темноти, наче сон з’явилась ти. Та я прокинувся, тому що ти лишилась назавжди. Я кохав тебе, як міг, квіти клав тобі до ніг, Та білі мухи налетіли – вкрив любов холодний сніг. Ця любов мене дістала – перед очима матиляла, Цілий день, цілий день, цілий день мене пиляла! І я спокій втрачав, я на тебе кричав, Я горлянку зривав, як собака гарчав. Ну скільки вже можна мені тебе вчити – Ти дай мені трошечки перепочити, Ти вилізи з хати, ти піди погуляти – Людей подивитись, себе показати. Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла, Людей подивилась, себе показала. Погуляла, покружляла, погуляла, покружляла, Та до мене назад ти оглоблі вертала.
Ні, ні я не ту кохав, не ті слова я говорив! Ні, ні я не ту чекав, не ту теплом своїм зігрів! Ніч, ніч осліпила нас – блакитних снів жадана мить! Ні, ні я не тій моливсь – любов украла ніч!
Мов настояне вино, випив я любов давно – Так добряче нализався, що мені вже все одно. Проживу без тебе я, ти давно вже не моя – Опинилась у в’язниці, тепер бог тобі суддя. Добре так, добре так – я тепер одинак! Добре так, добре так – я тепер холостяк! Та твоє миле обличчя мене знов до себе кличе, І цієї мани не позбутись ніяк!
Як приснишся вночі – то хоч бери та кричи – Закриють очі глядачі, затулять вуха слухачі! Не хочу знати, де ти, і знати, де тебе знайти. Ти розумієш, чи ні? Ти не потрібна мені!
Ні, ні я не ту кохав, не ті слова я говорив! Ні, ні я не ту чекав, не ту теплом своїм зігрів! Ніч, ніч осліпила нас – блакитних снів жадана мить! Ні, ні я не тій моливсь – любов украла ніч!
У боса нова “Лада-Самара”!Лампами сяє там ліва фара,Молока тонна посеред салона.Пасе корів майор Марадона. Таке орати треба трактора,Але біда – полетіла ресора! Сосе трава росу, трава хоче води.Плакса майор в бугая прима роди. Це каса-дель-Буча, Буча-дель-каса – Місто Москва далеко, та є пряма траса.Грала гітара, стрибала саранча. Баба пре діда до нас на ранчо. Мою кров п’є комар, я не тому дав паса!Гнила фазенда, захиріла тераса.Приперли менти – брутальна запара!Подерли пончо... Рятуй, Че Гевара! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но! Но! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но пасаран! Но! Віброкалібра вділа ласти Мар’яна.Бухала до ранку, тому стала п’яна.Вона натягала кальсони мера – Підхопилась зараза – дика холера! Пульс еротично баха понуро –Артеріально є температура! То є така біда, кара та розплата: Не стара, не коса – стала така горбата! Вона баче сон – кобра їла мангуста.Ту кобру замоче гранула дуста.Без інтересу тихо бурмоче Медикаментозно – ой, лиха навроче! Наче пава, з резерву дістала консерву,Забила на дієту – зробила перерву.Як бобер несе сито, доктор суне баяна –То не отрута, то медицина, Мар’яно! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но! Но! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но пасаран! Но! Путана! Корида! Бурітос і текіла!Путана! Корида! Бурітос і текіла!Путана! Корида! Бурітос і текіла!Путана! Корида! Бурітос і текіла! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но! Но! Но пасаран! Но! Но!Но пасаран! Но пасаран! Но!
Три-чотири, я вийшов із квартири, Починаю теревені, тари-бари, тири-пири. Іду по тротуару, гуляю по бульвару, Дивлюся на всі боки - підбираю собі пару. Усім посміхаюсь, не лаюсь, не кусаюсь - Привабливим та добрим бу-бу-бути намагаюсь. І хоч в душі моїй сьогодні все лише хороше, Чомусь на мене люди всюди дивляться вороже… Парки, паркани, кашкети, каштани, Клуби, клумби, тумби, киянки, кияни, Гості столиці, стоморді, стомармизні, Сто... Янки, go home! - занадто капризні. Круті магазини, в магазинах вітрини, З вітрин манекени задивляються на мене. Від тих задивлянь у мене повний екстаз!… Злі ви всі - піду я від вас!
Я у небо стрибаю, Я про себе вже не дбаю - Руки-крила розправляю, Розпрямляю! Я у небо стрибаю, Хмари шапкою збиваю, Зорі пальцями зриваю - Назбираю! Я у небо стрибаю, Грім долонями тримаю, Блискавицею стріляю - Розриваю! Я у небо стрибаю, Сонце тінню затуляю - Закриваю!
Ось, ось на джи-джи-джипі їде хтось. Мордате, сохате - це, мабуть, лось! Я хотів перейти дорогу, поставив на зебру ногу Необережно та необачно - він збив мене, молодого! Вдарив, стукнув, тріснув, трахнув, Тарахнув, торохнув, загилив, шарахнув, Угрів, зацідив, садонув, довбанув, Бахнув, бабахнув, угатив, шибану-у-у-ув! І ось я лежу на асфальті в багні... Так недобре мені, так недобре мені! Мені так погано і я вже хочу до мами, Та нема-нема-нема-нема-нема поруч мами! Повз мене проїжджають автомобілі - Червоні, чорні, жовті, зелені, сині, білі. Та раптом душа моя звернулася до тіла: Ну все - па-па! Я полетіла!
Я у небо стрибаю, Я про себе вже не дбаю - Руки-крила розправляю, Розпрямляю! Я у небо стрибаю, Хмари шапкою збиваю, Зорі пальцями зриваю - Назбираю! Я у небо стрибаю, Грім долонями тримаю, Блискавицею стріляю - Розриваю! Я у небо стрибаю, Сонце тінню затуляю - Закриваю!
І ось я пролітаю над гніздом зозулі. В зозулі такі яйця, як дві великі дулі. Лечу-у! Плюю-у! на все з висоти, Та раптом помічаю, що піді мною - ти! І Одразу спускаюсь, нахабства набираюсь, До тебе підходжу, розмову заводжу, при цьому посміхаюсь. Так сумно без тебе самому, давай підемо додому, Нам буде так добре, як ще не бувало ніде і ніколи нікому! У! А! Кружляє голова! А! У! Я зараз з розуму зійду! Ти просто молодчина, я просто молодець! На цьому все - казочці кінець!
Я у небо стрибаю, Я про себе вже не дбаю - Руки-крила розправляю, Розпрямляю! Я у небо стрибаю, Хмари шапкою збиваю, Зорі пальцями зриваю - Назбираю! Я у небо стрибаю, Грім долонями тримаю, Блискавицею стріляю - Розриваю! Я у небо стрибаю, Сонце тінню затуляю - Закриваю!
Жує мене журба - спокою нема. То було село, а тепер - ферма. В мене, мов желе, трепетна душа, Мов лимон кисла, від льоду тонша. А лице криве, синє, мов жаба. Трава є - то кайф, а нема - торба. Тільки дав льону, зміняв на коноплю, Сиджу - плюю в фонтан, з меду патрон ліплю. То смоктю дюшес, то жую драже, Насиплю в воду сіль, то буде суп уже. Піду куплю кашне не дуже дешеву, Аж те не мій фасон - злякав на крик сову!
О-ля-ля! Жує мене журба... О-ля-ля! Мене жує... О-ля-ля! Жує мене журба... О-ля-ля! Мене жує...
Як помну картоплю - то буде пюре, То буде пюре, як помну картоплю. Є повна каструля, але усе сире. Аж те усе сире - з'їм повну каструлю!
У шлункові тягар, гуде, мов в улею. Зажурно посиджу, знову в фонтан плюю. Кума теля жене, я око тру до дір. У неї - ото бюст! - травма мені на зір. Покладу я компрес, поб'ю по дереву. То дуже дужий стрес - запурляю в траву. Лізе плюгавий дід, пре, ніби, до мене! Ляпаса дасть швабра, коли наздожене.
О-ля-ля! Ляпаса дасть швабра... О-ля-ля! Коли наздожене... О-ля-ля! Ляпаса дасть швабра... О-ля-ля! Коли наздожене мене!
Мине моя травма, переляк та нарив. Їм кашу та батон, наспівую мотив. Далі пальто продам, амбари зажену. Валіза при боку - по шосе в далину. Ото поля кордон, погляну на ниву. Душу, немов пітон, а то серпом пожну. Доне моя, нажаль, покину я тебе - Гірше за ту печаль журба мене шкребе!
О-ля ля! Гірше за ту печаль... О-ля ля! Журба мене шкребе... О-ля ля! Гірше за ту печаль... О-ля ля! Журба мене шкребе... Журба!
Була в мене кума – а тепер нема. Забрала куму в’язниця-тюрма. Не знаю, що там та кума наробила, Але добре, що тюрма, а не могила. Я сиджу-тужу, слізоньки рахую, Проклинаю долю-доленьку лихую. Без куми сумую, плачу та ридаю, Час від часу, як жили-були пригадаю...
Ой учора – в куми, і сьогодні – в куми, Ой коли ж я куму та й до себе зазву?
Повернулась кума, як прийшла зима. Постукала в двері – мене вдома нема. Чого взимку буду вдома байдики бити? У горах Карпатах маю що робити. З гори до підніжжя мене дошка катає, Я собі вожуся, кума вдома чекає. За кумою тою припинив сумувати – Давно іншу куму запросив до хати...
Ой коли ж я куму та й до себе зазву, Чим я свою куму та й приймати буду?
Дві куми зійшлися якось носом до носа. Одна мала мішок гречки, інша – мішок проса. Одна каже – а бодай, тебе копне качка! Інша каже – а нехай тебе вхопить срачка! Одна одну почали щедро пригощати, Від ударів мішковиння почало тріщати. Попсували собі твар, розсипали збіжжя. Одна кума – вдова, інша – незаміжня...
А найму я стрільця, та й уб’ю горобця, А з того горобця натоплю я сальця. Натоплю я сальця, ще й ковбас нароблю, А із тих реберець я зроблю холодець. А продам я крильця, та й куплю ще й винця, Так я свою куму та й приймати буду. Ой їж, кума, пий, не засалюйся, То в карман, то в рукав не захватюйся.
І наїлася я, і напилася я, Насилу додому докотилася я.
Розбуди мене тихою піснею, Поцілуй вустами гарячими. А то сльози мої стали прісними, Та зіниці стали незрячими. Моє сонце сховалось за хмарами, Моє небо фарбується мрякою. Серце б’ється глухими ударами, Наче хтось по землі – гіллякою. Ми колись були світлою силою, Воювали з темінню хворою. Тільки сила нам стала немилою – Замінили силу покорою. Рідну землю сповили туманами, Окрутили підступними чарами. Старші вічно живуть оманами, А молодші ростуть яничарами.
Ой нема того на селі, Що у Галочки на столі, Ой є що їсти, ой є що пити, Є й кому припросити.
Хто вони – ті, що вчора браталися? Ті, що вчора горіли, – де вони? Куди зникли? Що з ними сталося? Та які їх скрутили демони? Кожен марить ефектом відсутності, Уникаючи відповідальності, І, питаючи правди в підступності, Вибирає престижні спеціальності. Відділяє себе від кореня, Відриває себе від рідного. Прапор свій пофарбує кольором, У який фарбувати вигідно. Кров не точиться свіжими ранами, Дух потух за мурами-гратами. Поставали усі ветеранами, Хоч не встигли побути солдатами.
В неї ненечка старенька, Як голубочка сивенька, По хаті ходе, мисочки носе, Нас до обіду просе.
Залишилися знов, наче сироти, При дорозі, якою не ходжено. Хіба можна в своє не вірити? Хіба ж нас такими народжено? Заплітаємо слова у речення Так, що змісту шукати даремно. Від матеріального забезпечення У душі стало зимно і темно...
В неї батенька немає, Дядько за батька вправляє, По хаті ходе, пляшечки носе, Нас до горілки просе.
Кожна людина ще зі школи пам’ятає: Хто багато читає - той багато знає. І, зрозуміло, я книжок багато прочитав - Щось давно забув, але щось запам’ятав. Та головне, що я навчився володіти словом, Часом - серйозним, а частіше - по-приколу. Говорю, що думаю, говорю, що бачу. Один від слів моїх сміється, інший від них плаче. Звичайно, говорити - це не мішки носити, Та слово може вдарити, слово може вбити. Слово відкриває таємниці та секрети, Розбиває замки, знищує лабети. Та якось я відчув, що починаю зловживати - Дурити людям голову, забивати баки. В такі часи в моєму серці селиться хижак,
Що у мене самого викликає дикий жах... Я не віддам тебе хижому звіру! Бо вже і сам в свої слова втрачаю віру! І кожне слово це в душі твоїй болюча мікрорана… Не вір словам! Мої слова - це омана!...
Я познайомився з тобою, хотів з тобою бути. Але ти в своїй душі не змогла відчути Глибини тієї, глибини всієї, Що шукала собі шлях із душі моєї. Говорив тобі слова ніжні та ліричні, Здійснював заради тебе вчинки романтичні. Але ти сама в собі у той час кохалася. З мене ж ти знущалась, ти з мене насміхалася. Та прийшов момент прозріння - мене перемкнуло! Все оте дурне кохання наче вітром здуло. Я тепер тебе зроблю повною дурепою - Відплачу тобі сповна щедрою монетою! Я розказую байки, мозок твій запудрюю, Я розписую тебе гарною та мудрою! Виконав програму дій - і це диво сталося! Тож тепер у мене ти палко закохалася!
Я не віддам тебе хижому звіру! Бо вже і сам в свої слова втрачаю віру!
І кожне слово це в душі твоїй болюча мікрорана… Не вір словам! Мої слова - це омана!...
Перемога не принесла навіть краплі втіхи. Навпаки - я сам від себе вигріб на горіхи! Бо моя любов не згасла - залишилось тління, І мене доволі швидко загризло сумління. Хоч-не-хоч, а я тобі, видно, не до пари, Тож повинен терміново розігнати чари! Не потрібна ти мені на кохання хворою, Бо любов повинна бути, як сльоза, - прозорою!
Я не віддам тебе хижому звіру! Бо вже і сам в свої слова втрачаю віру!
І кожне слово це в душі твоїй болюча мікрорана… Не вір словам! Мої слова - це омана!...
Її стиль життя не викликає загального схвалення - Кажуть: В сіданці - шило, в голові - запалення! Коли мислить - обов’язково знайомиться з основою, Коли говорить - то не язиком, а мовою. Одна на сотню, одна на тисячу, За годину знищує свою стипендію місячну. Має безліч знайомих, а друга - жодного, Пиво - ліпший товариш, цигарка - найкраща подруга. Від родичів тікає чи ховається в туалеті, Однодумців знаходить, переважно, в інтернеті. На всій планеті шукатимеш з детальним планом - Не знайдеш того, кого вона кличе своїм коханим. Собі створила принципи, обмежила себе рамками, Колись мала кохання, яке загинуло під уламками. Ночами - плаче та мріє, вдень - не вірить нікому. І завжди ставить крапку там, де можна поставити кому...
Приспів: Серед дивних рожевих снів, Серед тисяч фальшивих слів, Серед сотень порожніх розмов Помирає твоя любов...
Йдучи на побачення, тримає серце зав’язаним. Найважливіше слово завжди лишається несказаним. Зустрічати - не треба, проводжати - не можна! Сердечка, квіточки, пупсики - це так на неї не схоже! Вона не преться за масами, не женеться за модою, Живить себе образами, тішить себе свободою. З тусовок пафосних вона відверто сміється, Зате годинами сидітиме в бібліотеці. Хто хоче стати їй другом повинен бути готовим Латати рани душі відвертим лагідним словом. Та кожного, хто до неї, впритул наближається, Вона панічно боїться, вона відверто лякається. Її життя - наче вічно незарахована сесія, Її нормальний життєвий стан - глибока депресія. І кожному претенденту вона готова кричати: Люди! Не лізьте в душу, щоб там гадити і плювати!...
Приспів
А може все таки вона має рацію, Що любов - це брехня, це злісна симуляція? Містифікація, якою задурманюють голову, Щоб завжди мати тебе доступною та готовою? А може - навпаки? Любов - є, до того ж, зовсім близько? Не треба стрибати високо, не треба нахилятись низько? Любов - є! Не така вже й підступна та безталанна! Але хай краще про це розкаже Карєніна Анна...
Понад хмарами зорі парами розсипаються. Понад росами верби з лозами колихаються. Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.
Ти знаєш, як я за тобою сумую. Я не знаходжу собі місця – Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую Вулицями міста. Самотнього, як я, самотнього, як ти. Міста, що поєднало мене з тобою, Міста, що розлучило тебе зі мною. Я хотів би запитати – навіщо? Та замість відповіді тільки вітер свище… Десь там – у безлюдних провулках, Де лиш бродячі пси блукають, Шукаючи притулку, Шукаючи поживи. В них в очах давно нічого не жевріє, У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія. Їх нічого вже не гріє… Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю – Просто втікаю сам від себе. В своїй уяві знову йду до тебе, Тому що хочу поєднати дві розірвані частини Одного цілого – Ніжного та сильного, чорного та білого. Можливо, я смішний, Можливо, я занадто романтичний, Такий однаково знайомий та однаково незвичний. Все просто – у моїй душі горить багаття! Але я хочу помовчати… Тепер ти маєш щось казати, Катя!
Понад хмарами зорі парами розсипаються. Понад росами верби з лозами колихаються. Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами.
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію! Тому що кожний новий день дає мені нову надію На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш… Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?… Куди мені себе подіти доти, Коли відчую на устах своїх солодкий дотик? Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні? Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні? Коли мене в свої обійми забереш ти – Мене всього, без залишку, без решти? Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі, Своє тепло розлити у твоєму тілі?… А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба, Щоб ніч минула, зникла самота І я таки дійшов до тебе? Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще! Можливо, трошки легше… Можливо, значно важче… Ти потерпи… Я потерплю – Недовго вже чекати! Але я знову замовкаю… Тепер ти, Катя, маєш щось казати!
Понад хмарами зорі парами розсипаються. Понад росами верби з лозами колихаються. Місяць світиться – світло сиплеться діамантами. Вітер дується, хлопці журяться за дівчатами
Життя дає мені шанс номер один! Я нерішучість свою розвію, як дим. Я роблю те, про що мріяв давно - Я запрошую тебе в кіно. Ти кажеш: О! Я чула, фільм цей дуже цікавий! Придбай хороші квитки, будь ласкавий!... Вибору в мене нема - Я купив найдорожчі - сподіваюся, що не дарма... Використовую шанс, розпочався сеанс, Гамір ущух, все довкола притихло. І головне - вимкнули світло. Вимкнули світло! Для поцілунків місця, Але тебе не турбує обставина ця. Ти втупилась в екран, ти випустила жало І цілий фільм монотонно жувала...
Приспів: Попкорн! Такий солодкий, такий солоний! Попкорн! Такий солоний, такий солодкий!
Життя дає мені шанс номер два! Сьогодні в мене вдома нікого нема. Всі наші - на дачі, але я не з ними. Я запрошую тебе на гостини. Ретельно готуюся до прийому. Процес підготовки мені добре знайомий: Гарно прибрати, все зайве сховати, Святкову сорочку попрасувати. Виделки, тарілки... Шампанське - так! Ні - горілка! Квітам пахнути, свічкам горіти, Музиці грати, а не гриміти! А не гриміти! І ось дзвінок, ти на порозі, Я стримати хвилювання не в змозі... Зараз впаду, зараз вискочить серце... І раптом вкляк - ти з собою принесла...
Приспів
Сам собі створю шанс номер три. Всі перешкоди - вогнем гори! Бо я до тебе - так, я до тебе - сяк, Але ти на мене не реагуєш ніяк. До біса мрії! До чорта сни! Зловлю тебе в лісі, прив’яжу до сосни! А як для твого кохання і цього замало - Заклею скотчем рота, щоб не жувала...
Хочеш, я стану твоїм наркотиком? Будеш мене у себе вводити! Хочеш, я стану пухнастим котиком? Ти мене гладь, а я буду шкодити! Хочеш, стану твоєю піснею? Тільки співай разом із подружками! Хочеш, стану попсою російською? Слухай мене – і сльози в подушку!... Хто ж це там так співає? З думки мене збиває!...
Брала льон, брала льон, брала матірку, Не вдалася я у батька – тільки в матінку. Брала льон, брала льон, брала конопельки, Якби така до роботи, як на витребеньки. Ой гоп та помалу та напряла штани з валу, Та напряла, та наділа – кажуть люди, що до діла.
Хочеш, я стану твоєю думкою? Думай мене, якщо думати вмієш! Хочеш, стану жувальною гумкою – Жуй, скільки хочеш, – не потовстієш! Хочеш, стану твоєю машиною? Будеш мене заправляти й заводити! Хочеш, стану мильною піною? Пахнути буду і в очі заходити!... Але воно все співає! Спасу від нього немає!...
Я на бочці сиджу, бочка котиться, Ніхто заміж не бере, заміж хочеться. Кури мої, кури, рябенькі і бурі, Якби мені чоловіка моєї натури. Щоб горілку не пив, табаку не нюхав, Чужих жінок не любив, одну мене слухав.
Хочеш, я стану твоїм льодяником? Кремовим тортом, вівсяним печивом? Свіжим бубликом, черствим пряником? Пляцком, якому бракує дечого?... Міг би я стати французькою булкою! Міг би я стати пампушкою пишною! Став би батончиком, став би пігулкою, Став би твоєю машинкою втішною... Тільки ж оті співаки Мені забивають баки!...
Попід мостом риба з хвостом – нікому ловити, А лящівських парубків нікому любити. Попід мостом – риба з хвостом, а ізверху – рибаки, На слободі – гарні хлопці, а на горі – дураки. Ой лин та карась та у морі трепетавсь, Я з чорнявим ночувала, а білявий добивавсь. Ой дай, Боже, чого хочеться, Нехай моя голівонька не клопочеться.
Кращу за тебе я ніколи в житті не знайду, не зустріну. Але й без тебе я не стану впадати в депресію. Я не буду лупати скалу, не буду довбати стіни. Повір - мені і без тебе живеться весело! Але ти зруйнувала все, що В мені залишилось кращого! Та в серці лишилось дещо, Чого я не віддам нізащо!
Приспів: Прощай, кохання велике і чисте! Привіт, кохання брудне і маленьке! Буду довго спати, буду рідко їсти, Зате не буду вночі скавучати тихенько! Нічого тобі не скажу на прощання - Просто піду, а ти залишайся… Хочеш - сумуй за моїм коханням, Хочеш - своїм некоханням пишайся!
А в серці лишились тільки приємні спогади. А в серці лишились маленькі шматочки щастя. І коли були разом, впритул наближались до бога ми, І за це нам з тобою ще, як то кажуть, “воздасться”... Але ти розкидала радо Все, що я позбирав докупи. То був потяг на Ельдорадо, Який чомусь прибув до дупи...
На паркані парами ліпилися пара-папери. Репери юрмилися, юрмилися ре-пе-пе-пери – Крейдою та фарбами ма-малювали-креслили. Ніхто не знав, що саме, але хороше та весело! Заграли барабани піднялися прапори. Всі транс-парам-паранти хапали та лапали. Раптово позбігалася замилена міліція, Та це не революція – це тільки репетиція!
Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція! Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція!
За парканом не було нічого нецікавого – Там троє хлопців дівчину на-напували кавою. Кавою-какавою – смачною та ласкавою – Вже вісім літрів випила, та все було замало їй! Не витримали хлопці – та дрючками по потилиці! Була колись ти милою – тепер молись на милиці! Вже зір зарезервовано, уже зникає дикція, Та це не екзекуція – це тільки репетиція!
Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція! Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція!
Під парканом на панелі панночка стояла. Панночка-паняночка ті-тілом торгувала. Тіло було втілене, тож добре торгувалося – Дуже мало того тіла на продаж зосталося. Продала багато, бо це було на свято, І хлопці, та дівчата – всі хотіли погуляти. Зайняла та панночка вигідну позицію, Та це не проституція – це тільки репетиція!
Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція! Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція!
Вухами послухайте – я маю пропозицію! Ми репану-порепану репе-перепетицію Оформимо в петицію, пошлемо у міліцію – Нехай займе позицію на нашу пропозицію!
Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція! Це реп-петиція, це реп-петиція, Це реп-петиція, це репе-репетиція!
Як відомо, рано вранці важко прокидатися, Бо дуже хочеться солодкі сни пододивлятися. Так хочеться поспати – подалі послати Всі справи, що так рано тебе примушують вставати. А будильник дзеленчить так, що закладає вуха. А будильник дзеленчить, але ти його не слухай! Хай собі волає – він розуму не має, А твою систему нервів поступово послабляє. Та потрібно відшукати в собі краплю сили волі І поволі прокидатись, прокидатися поволі. Неначе пір’їну, відкинути перину Та підняти себе рвучко, ухопивши за чуприну. А коли піднявся сам – підіймай свою дружину, Або просто тимчасову жіночу половину. Розрахуйте одне одного конкретно по порядку І зробіть свою ранкову енергійну фіззарядку!
Парубки та молодиці, розтрусіть свої сідниці! Розтрусіть свої сідниці, парубки та молодиці! Парубки та молодиці, розтрусіть свої сідниці! Розтрусіть свої сідниці! Парубки та молодиці, розтрусіть свої сідниці! Розтрусіть свої сідниці, парубки та молодиці! Парубки та молодиці, розтрусіть свої сідниці! Парубки та молодиці!
Цілий день ти працював аж до сьомого поту, Аж ось приходить вечір – ти закінчуєш роботу! І з реклами в метро, і з газетних сторінок На тебе подивиться твій відпочинок. Годинник проб’є кільканадцять годин – Але ти не повинен залишатися один, Бо вечір засмокче, немов чорна дірка. А дірка – не дівка, тож потрібна вечірка. Приходиш туди, там, де музика грає.
Забери-бери-бери мене до раю Та й до рідного, до рідного до краю! Як бандура, як бандура там заграє – Моє серденько-серденько перекрає! Барабани, барабани – бам, бам! Духопели, духопели – дам, дам! На галявині, галявині гулянки – Запалили фанки-волинянки...
Шкандибала баба дубнячком-ком! Та перечепилась каблучком-ком! І туди баба – смик! І сюди баба – смик! Бабиному каблучкові – гаплик-лик! На галявині заграли цимбали, В баби ноги задригали-задримбали! На галявині, галявині гулянки – Запалили фанки-волинянки...
Дарма дивишся далеко, дармоїде! Добре те добро до тебе не приїде! А щоб тобі та тобі, та бодай-дай! А коли б тобі та тобі, та нехай-хай! Через річку переплине човничок-чок! Там лаба-лаба-лабає “Тартачок-чок”! На галявині-галявині гулянки – Запалили фанки-волинянки...
Ой рясна-красна в лузі калина, ой дай, Боже! А ще найкраща в батька дитина, ой дай, Боже! По воду ішла як зора зійшла, ой дай, Боже! А з водою йшла як місяць зійшов, ой дай, Боже! В сінечки ввійшла, сінечки сяют, ой дай, Боже! Сінечки сяют, пани й устают, ой дай, Боже! Пани й устают, її питают, ой дай, Боже! Чи ти царівна, чи королівна, ой дай, Боже! Я й не царівна, не королівна, ой дай, Боже! Я в батька дочка, як паняночка, ой дай, Боже!
Ти не будеш цвісти у моєму садку. Я не стану поводитись з тобою, як слід. Я збираю свої речі – геть від тебе йду. А зараз твоя черга – кидай тіло вниз. Праворуч – бетонна стіна, Ліворуч – зачинені двері. Порожня хата моя, Там, на моїй стелі
Ти намалюй мені сонце! Ти намалюй мені! Ти намалюй мені сонце! Ти намалюй мені!
Ти не станеш хвалити мої вірші, Але ти кохаєш саме так, як я. Ти дай мені свободу бути на самоті, Бо ніколи не було між нами більшого вогня. Праворуч – бетонна стіна, Ліворуч – зачинені двері. Порожня хата моя, Там, на моїй стелі
Ти намалюй мені сонце! Ти намалюй мені! Ти намалюй мені сонце! Ти намалюй мені!
Я відчуваю близьку необхідність Внутрішнього оновлення. Я дістаю свого маленького друга, Створюю нове повідомлення. Напишу ті слова, що тобі не казав На наших з тобою побаченнях. Напишу ті слова,що зараз для мене Мають найбільше значення. Про те, що ламає мене на шматки, Та складає неначе мозаїку. Про те, що кладе поетичні рядки Під розкисле перо прозаіка. Щоб ти знала й пр оте, як у серці мете Нестерпно гаряча хурделиця. З тіла рветься душа, і повістрю ножа Нескінченною стрічкою стелится.
Напишу смс - це технічний прогрес Надає мені шанс на майбутнє. Зведений культ,цей малесенький пульт Зєднує з тим, хто відсутній. Напишу смс, від землі до небес І з небес до землі пронесеться. А коли долетить, хай принаймні на мить. Твоє серце частіше забється.
я раніше тобі цього не говорив, Бо якось не випадало можливості, Але ні, ти не вір, я цього не робив Бо просто не вистачало сміливості. Безліч раз підбирав,необхідні слова. Щоб сказати при першій нагоді. Та в останній момент, всі слова забував Й червонів наче спійманий злодій. Я щоночі не сплю,від потоку думок, Ніяк не вдається заснути. І кручусь,і верчусь,і гарчу,наче вовк, Ланцюгом до неволі прикутий. Але прикро, що ти здатна відповісти Лиш відвертим незадоволенням Вибач, мене за тон, Тільки мій телефон Не читає твої повідомлення.
Напишу смс - це технічний прогрес Надає мені шанс на майбутнє. Зведений культ,цей малесенький пульт Зєднує з тим, хто відсутній. Напишу смс, від землі до небес І з небес до землі пронесеться. А коли долетить, хай принаймні на мить. Твоє серце частіше забється.
Напишу смс - це технічний прогрес Надає мені шанс на майбутнє. Зведений культ,цей малесенький пульт Зєднує з тим, хто відсутній. Напишу смс, від землі до небес І з небес до землі пронесеться. А коли долетить, хай принаймні на мить. Твоє серце частіше забється.
